Пісковий Руслан Валерійович 23 листопада 2001 року,народився у місті Києві.
У2017 році закінчив 11 класів спеціалізованої школи № 98 за адресою: вулиця Івана Микитенка, 7.
Руслан був активною, життєрадісною та допитливою дитиною. Він обожнював бігати, стрибати, залазити на височини й постійно прагнув дізнаватися щось нове. Завжди ставив безліч запитань і вимагав відповідей одразу. Йому було близько двох років, коли, почувши «поясню пізніше», він серйозно відповів: «Якщо не пояснюєш чому – значить можна» У ту мить я зрозуміла, що краще чесно і спокійно пояснювати все одразу.
Ми з чоловіком завжди спілкувалися з ним як з дорослим, розповідали ,навчали, підтримували. Ця повага до його думок, самостійність і відповідальність проявлялися в ньому з самого дитинства.
Коли ми вирішили записати Руслана в секцію, постало питання: куди саме? Ми хотіли, щоб він спробував різні напрямки – і для розвитку сили і для розвитку пластики. Записали його одночасно на ушу і на бальні танці.
Я один раз відвела його на танці й уже після першого заняття ледве переступивши поріг, дуже серйозно сказав: «Мама, більше я туди не піду. Танці – для дівчаток, а я хлопчик. Хлопчики повинні боротися». Ми з чоловіком усміхнулися, бо вже тоді бачили в ньому характер справжнього маленького чоловіка.
У секцію ушу тоді брали дітей з п’яти з половиною років. Ми вмовили тренера дозволити Руслану спробувати перше тренування. Пам’ятаю як хвилювалися з чоловіком, дивлячись як він старанно повторює рухи поряд зі старшими. Після заняття тренер вийшов до нас і з посмішкою сказав: « Ми його берем у групу»
Було дуже приємно чути, що наш син дав фору дітям п’яти – шести років. У той момент ми з чоловіком відчули гордість і тепло на серці – ніби Руслан уже обрав свій шлях.
Руслан завжди дуже серйозно ставився до тренувань, навіть коли був зовсім маленьким. Він умів збирати свою спортивну форму акуратно, як справжній професіонал, і завжди хвилювався, щоб нічого не забути. Ще змалку у нього було особливе відчуття відповідальності : тренування – значить треба працювати до кінця, щось робити, робити це добре.
Ми бачили як його мрії ростуть разом із ним. Він ніколи не дозволяв собі «прогулювати» чи шукати виправдань, якщо було важко або боляче. Навіть коли повертався із синцями чи збитими руками, він лише посміхався і казав: « Мам, все нормально, загоється»
Він завжди вірив, що головне – віддавати себе справі, і тоді обов’язково прийде результат. Ми пишалися його силою характеру й тим, як він умів надихати інших своєю наполегливістю.
Спортивну кар’єру Руслан розпочав у три з половиною роки. Перші кроки зробив у складі спортивної федерації ушу, гунфу та цігун України, де займався до семирічного віку.
Згодом розпочав тренування з кікбоксінгу в спортивному клубі «Тріада» під керівництвом тренера Володимира Куца, де провів майже дев’ять років наполегливої підготовки та здобув перші перемоги.
Пізніше Руслан перейшов до клубу «SIAM» Мuay -Thai під керівництвом Олександра Голіченко, де продовжив і розвинув свою кар’єру кікбоксера.
За роки занять спортом Руслан Пісковий став:
-Майстром спорту України
-Багаторазовим чемпіон України, Києва і Київської області.
-Шестиразовим чемпіон України з WAKO-K1
-Фіналістом чемпіонату Європи з WAKO-K1
– Срібним призером чемпіонату світу з WAKO-K1
-Чемпіоном України серед професіоналів К-1
Водночас Руслан пробував себе у Muay- Thai, а також цікавився та здобував досвід у вільній боротьбі.
Він був тренером дитячої групи та проводив індивідуальні тренування для дорослих у клубі «SIAM». Допомагав тренеру Олександру Голіченко у підготовці спортсменів .Підтримував і надихав свою спортивну сім’ю.
З початком повномасштабного вторгнення російської федерації , Руслан разом з батьком добровільно став на захист України ,долучившись до оборони Києва.
Був зарахований до військової частини А7294, 128 батальйону 112-ї бригади територіальної оборони м. Києва ,стрільцем другої роти.
Опанував бойову зброю «гранатомет» якою успішно нищив російських окупантів .Також у ході бойових дій опанував використання різних видів зброї, проявив себе як вправний і досвідчений боєць, брав участь в бойових діях населених пунктів: Леб’яже, Пушкарне, Верхній Салтів Харківської області, Білогорівка Луганської області та Бахмут Донецької області.
Протягом служби Руслан завершив курси та здобув сертифікат інструктора за Бойовою армійською системою, пройшов навчання з тактичної медицини і отримав сертифікат з надання допомоги в умовах бойових дій.
У ніч, коли точилися запеклі бої, Руслан разом з побратимами штурмував позиції російських окупантів.
Під час виконання бойового завдання у селі Іванівське Бахмутського району Донецької області підрозділ мав зайняти нову позицію, яку напередодні відбили в окупантів. Ця позиція мала назву «Крим». Бій розпочався пізно в вечері.
У ході бою Руслан загинув, отримавши вогнепальне кульове наскрізне поранення голови.
За проявлену мужність і героїзм Руслан Пісковий був відзначений державними нагородами:
–Звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка» за особисту мужність і героїзм у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові.
–«Золотий хрест»– за проявлену мужність і успішне виконання бойовий завдань, від Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного.
–Орден «За мужність» ІІІ ступеня – За мужність і героїзм, виявлені під час виконання військового обов’язку в умовах ризику для життя.
– Почесною відзнакою «Пам’ятна медаль» командира батальйону 112-ї бригади 128 батальйону-за виконання військового обов’язку у захисті України.
Руслан Пісковий мав чітко визначені життєві пріоритети ,непохитну власну думку, неймовірну сміливість, жертовність і холодний розум.
Він був прикладом справжнього українця, патріота, побратима і друга .Справжній воїн, людина слова, зразок незламності та міцності духу.
“Руслан завжди був для нас гордістю і натхненням. Він умів бути справедливим і добрим,сильним і спокійним .Він жив чесно і пішов, захищаючи свою країну,своїх рідних і друзів. Для нас він завжди залишиться нашим сином,якого ми любимо понад усе,нашим героєм і янголом-охоронцем.”
«Коли не знаєш, чи вистачить сили- роби те, що вважаєш правильним. Сила приходить, коли ти вже на шляху.» Руслан Пісковий.
”БІЙЦЕМ СТАЮТЬ НА ПОЛІ БОЮ. ЛІДЕРОМ У ЗАЛІ. ЛЮДИНОЮ ЩОДНЯ”.
ВІДКРИВАЮ БАНКУ ПІДТРИМКИ.
Кошти з цієї банки спрямовуються:
-на допомогу нашим захисникам та захисницям.
-на реалізацію проєктів пам’яті: мурали, вистваки,футболки,освітні ініциативи, які розповідають про Героїв і їхню боротьбу.
Мурал пам’яті, присвячений нашому сину Руслану Пісковому – ”Варяг”
Цей будинок, на якому створено мурал- історію,був домом нашого сина від самого дитинства.Всупереч небажанню окремих чиновників, які вважали,що подібних муралів, що увічнюють пам’ять наших героїв, має бути менше, наша наполегливість разом із підтримкою рідних,друзів,сусідів і побратимів зробили свою справу.На стіні з’явився мурал “Варяг”.
Понад 700 квадратних метрів стіни. Ми дуже довго шукали тих, хто відчує нашу любов до сина, хто зрозуміє нашу іде, хто зуміє створити образ, що передасть велич,силу і душу нашого сина.Коли ми зустрілися з творчою групою Kailas- V,ми з чоловіком приблизно розповіли, що саме ми хочемо:
– Ми хочемо,щоб це був не просто мурал військовому,а справжня історія.Щоб він був намальований ніби живий.Звісно,відмотати плівку назад неможливо. Але ви зможете намалювати його так, яким він був за життя.
Підготовка тривала довго.Ми з чоловіком, побратими,друзі надавали матеріали. Друзі- спортсмени й тренер, сусіди, допомагали зі встанвленням підйомної техніки.18 липня 2024 року розпочалася робота над муралом.Не стали на завді ані вимкнення світла,коли майстер застрягав високо в люльці, ані поривчастий вітер.
5 серпня мурал був завершений. А 9 серпня відбулося його офіційне відкриття- муралу пам’яті присвяченого нашому сину Руслану Пісковому “Варяг”.
Кожен, хто дивитиметься на цей мурал, зрозумів його концепцію. На ньому зображений наш син Руслан. Він несе посилання від усіх воїнів, що віддали життя, і тих, хто, нині стоїть за незалежність і свободу України.
Поруч намальований корабель варягів -” Драккар”, на якому воїни охороняли кордони своєї землі. У верховного скандинавського бога Одіна було два ворани – Мунін і Гугін, що літали світом і приносили вісті.Ворон на муралі символізує наших полеглих воїнів, що опинилися у Валгаллі- великому залі бога Одіна в Асгарді, де, за божественним вибором, спочивають звитяжні душі воїнів. Але зараз наші небесні воїни , стоять пліч-о- пліч із живими захищаючи нашу рідну землю.
Над воїнами летить величезний сокіл – птах самого слов’янського бога Перуна, що уособлює мужність, гідність і честь. У давнину сокіл здіймався в небо,показував варягам дорогу додому, попереджав про небезпеку. Тож і сьогодні цей сокіл злітає, щоб показати нашим захисникам дорогу додому.
Це- стежки життя,якими йдуть воїни. Як говорив наш син:
– Кожен повинен повернутися додому. Зі щитом або на щиті, але додому.
Коли приїхали побратими,показали фото дороги, яка майже один в один повторювала малюнок на муралі.Вони розповіли, що саме цією дорогою виходили, виносили поранених. Так і з’явилася назва – Стежка Життя. Ми впевнені,кожен хто,побачить цей мурал, відчує всю міць, силу, велич і дух нашого сина Руслана, а також величність усіх українських воїнів. Син часто говорив такі сильні фрази , як наприклад ця: –Ми маємо завершити цю війну- щоб діти виростали не під звуки сирен і вибухів.Сильна нація починається з сильного духу, любов до свого і готовності захищати майбутне.
Ми з чоловіком щиро віримо, для когось наш син стане прикладом. Прикладом того, яким повинен бути справжній син.
”Хто такі вікінги і яке їхнє місце в історії України.
Вікінги- морські воїни, мандрівники й торгівці зі Скандинавії (Норвегія, Швеція,Данія), які у VІІІ – XІ століттях здійснювали походи, торгівлю та засновували поселення по всій Європі. У Східній Європі їх знали як варягів, і саме вони відіграли ключову роль у формуванні Києвської Русі.
Варяги пролкали легендарний шлях “із варяг у греки”, з’єднавши Балтійське й Чорне моря через Дніпро.Вони прибували не лише з мечем, а й з ремеслами, традиціями та досвідом державотворення.
Згідно з літописом , саме варягів запросили на княжіння у слов’янських землях. Так виникла династія Рюриковичів,що заклала основи Київської Русі. Варяги стали частиною нашої історії – воїнами,правителями, союзниками.
Їхній слід живе досі- в українських легендах, воїнських чеснотах.Це не просто європейська історія – це частина нашого коріння.
” СИЛА В РУКАХ- ВІД АРМІЇ, ВИТРИМКА – ВІД СПОРТУ, А СЕРЦЕ -ДЛЯ ТИХ, КОГО ВЕДЕШ ЗА СОБОЮ”.
Вцьому будинку загинули та безвісті зникли:
Пісковий Руслан Валерійович “Варяг” – 23.11.2001- 18.04.2023рр. старший солдат 112 бригади,128 батальйону ТРО м.Києва.брав участь у звільнені та обороні населених пунктів: Леб’яже , Пушкарне, Верхній Салтів Харківської області, Білогорівка Луганської області,село Іванівське Бахмутського р-ну Донецької області. Нагороджений: Звання Героя України з врученням ордена “Золота Зірка”, “золотий хрест”- від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, Орден “За мужність”ІІІ ступеня, Почесною відзнакою”Пам’ятна медаль” командира батальйону 112 бригади 128 батальйону (загинув)
-Васютін Константин Георгієвич ”Німець” – 04.07.1978 – 2024 рр.,старший солдат, 131 окремий батальйон ТРО .оператор кулеметник відділення РЕБ. Краматорський р-н., село Терни, Донецької обл.,смт. Ямпіль Донецької обл., село Ямполівка Краматорського р-н Донецької обл., село Діброва Сіверськодонецького р-н., Луганської обл.,н/п Кислівка Куп’янського р-н Харківської обл. Нагороджений почесною відзнакою 131батальйону “Честь.Відвага.Перемога. нагрудним знаком окремого батальйону ТРО Святошинського р-н міста Києва (загинув)
-Якубов В’ячеслав Сергійович ”Куба” – 20.05.1999 – 20.06.2025рр.,солдат, зовнішній пілот(оператор) БЛУ 2відділення УБАК, 3-го взводу УБАК , 1-ої роти УБАК комплексів, батальйону безпілотних систем 22-ї окремої механізованої бригади Миколаївської бригади ЗСУ. Загинув в селі Уди, Харківської області. Залишилась дружина і маленький син.
Чернюк Олег Одександрович “Гром”-21.12.1997-29.04.2023рр., солдат. Загинув ,місто Бахмут. Нагороджений орденом “За мужність” III ступеня.
Шкурат Андрій Сергійович “Адмін” 09.12.1982-30.11.2023рр.,старший оператор 1-го відділення взводу ПТРК, село Горське,Краматорського району “Серебрянський ліс”. Нагороджений: – “Золотий хрест” від головокомандувича ЗСУ Валерія Залужного. -“Пам’ятна медаль за стійкість” -орден “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно) – Медаль”Честь.Слава.Держава”(посмертно). Залишилась дружина і син.
Проява Сергій Дмитрович “Мічман” 17.11.1971-16.01.2023рр. Молодший сержант., напрямок “Бахмут”, нагороджений “Комбатантський хрест” (посмертно).Залишилась дружина і шестеро дітей.
Охотніков Павло Валерійович 29.10.1976-20.10.2024рр.,командир 3-го штурмового взводу 5 штурмової роти. В ході виконання бойового завдання в районі населеного пункту Любимівка,Кореневського р-н Курської області, рф (зник безвісти).
Євтушенко Даниїл 17.09.2002-30.05.2022рр., учень ліцею №98 Дніпровського району м.Києва у ніч 30 на 31 травня внаслідок ракетного удару на Харківщині загинув військовослужбовець Сил територіальної оборони ЗСУ. Даниїлу було всього19 років. ” СОРОМНО СИДІТИ ВДОМА, КОЛИ НА ТВОЮ КРАЇНУ НАПАЛИ” слова Дані. Данила виховували батько та бабуся.Приймав участь в усіх можливих олімпіадах,тож без проблем вступив на бюджет до Національного університету “Києво-Могилянська академія” на факультет філософії. Даня був налаштований на перемогу,будував плани на майбутнє,а на запитання рідних “Ну як ти там?” завжди відповідав так: “Усе буде добре,можна жити”. Пам’ятаємо його веселим,сильним,мужнім,незламним героєм!
Семен Обломей “Сем” 13.06.2000-21.06.2022рр.,старший солдат, військовослужбовець батальйону “Свобода”НГУ. Учень ліцею №98 Дніпровського району м.Києва.У перші дні повномаштабного вторгнення рф Семен волонтерив,а потім пішов добровольцем у військо, допомагав патрулювати вулиці звільнених від загарбників Бучі та Ірпіня,захищав Рубіжне,Лисичанськ. Загинув у місті Сіверодонецьк Луганської області. Семен був щирим, відкритим до світу, інколи категоричним.Захоплювався туристичними походами, любив природу, вступив до Національного університету біоресурсів та природокористування України на спеціальність інжинера лісового господарства.У Семена залишилися батьки, сестра і дружина,з якою він узяв шлюб за кілька тижнів до загибелі.
Вікінги це величні воїни, що були грозою скандинавських морів впродовж багатьох століть.
