Пісковий Руслан Валерійович 23 листопада 2001 року,народився у місті Києві.
У2017 році закінчив 11 класів спеціалізованої школи № 98 за адресою: вулиця Івана Микитенка, 7.
Руслан був активною, життєрадісною та допитливою дитиною. Він обожнював бігати, стрибати, залазити на височини й постійно прагнув дізнаватися щось нове. Завжди ставив безліч запитань і вимагав відповідей одразу. Йому було близько двох років, коли, почувши «поясню пізніше», він серйозно відповів: «Якщо не пояснюєш чому – значить можна» У ту мить я зрозуміла, що краще чесно і спокійно пояснювати все одразу.
Ми з чоловіком завжди спілкувалися з ним як з дорослим, розповідали ,навчали, підтримували. Ця повага до його думок, самостійність і відповідальність проявлялися в ньому з самого дитинства.
Коли ми вирішили записати Руслана в секцію, постало питання: куди саме? Ми хотіли, щоб він спробував різні напрямки – і для розвитку сили і для розвитку пластики. Записали його одночасно на ушу і на бальні танці.
Я один раз відвела його на танці й уже після першого заняття ледве переступивши поріг, дуже серйозно сказав: «Мама, більше я туди не піду. Танці – для дівчаток, а я хлопчик. Хлопчики повинні боротися». Ми з чоловіком усміхнулися, бо вже тоді бачили в ньому характер справжнього маленького чоловіка.
У секцію ушу тоді брали дітей з п’яти з половиною років. Ми вмовили тренера дозволити Руслану спробувати перше тренування. Пам’ятаю як хвилювалися з чоловіком, дивлячись як він старанно повторює рухи поряд зі старшими. Після заняття тренер вийшов до нас і з посмішкою сказав: « Ми його берем у групу»
Було дуже приємно чути, що наш син дав фору дітям п’яти – шести років. У той момент ми з чоловіком відчули гордість і тепло на серці – ніби Руслан уже обрав свій шлях.
Руслан завжди дуже серйозно ставився до тренувань, навіть коли був зовсім маленьким. Він умів збирати свою спортивну форму акуратно, як справжній професіонал, і завжди хвилювався, щоб нічого не забути. Ще змалку у нього було особливе відчуття відповідальності : тренування – значить треба працювати до кінця, щось робити, робити це добре.
Ми бачили як його мрії ростуть разом із ним. Він ніколи не дозволяв собі «прогулювати» чи шукати виправдань, якщо було важко або боляче. Навіть коли повертався із синцями чи збитими руками, він лише посміхався і казав: « Мам, все нормально, загоється»
Він завжди вірив, що головне – віддавати себе справі, і тоді обов’язково прийде результат. Ми пишалися його силою характеру й тим, як він умів надихати інших своєю наполегливістю.
Спортивну кар’єру Руслан розпочав у три з половиною роки. Перші кроки зробив у складі спортивної федерації ушу, гунфу та цігун України, де займався до семирічного віку.
Згодом розпочав тренування з кікбоксінгу в спортивному клубі «Тріада» під керівництвом тренера Володимира Куца, де провів майже дев’ять років наполегливої підготовки та здобув перші перемоги.
Пізніше Руслан перейшов до клубу «SIAM» Мuay -Thai під керівництвом Олександра Голіченко, де продовжив і розвинув свою кар’єру кікбоксера.
За роки занять спортом Руслан Пісковий став:
-Майстром спорту України
-Багаторазовим чемпіон України, Києва і Київської області.
-Шестиразовим чемпіон України з WAKO-K1
-Фіналістом чемпіонату Європи з WAKO-K1
– Срібним призером чемпіонату світу з WAKO-K1
-Чемпіоном України серед професіоналів К-1
Водночас Руслан пробував себе у Muay- Thai, а також цікавився та здобував досвід у вільній боротьбі.
Він був тренером дитячої групи та проводив індивідуальні тренування для дорослих у клубі «SIAM». Допомагав тренеру Олександру Голіченко у підготовці спортсменів .Підтримував і надихав свою спортивну сім’ю.
З початком повномасштабного вторгнення російської федерації , Руслан разом з батьком добровільно став на захист України ,долучившись до оборони Києва.
Був зарахований до військової частини А7294, 128 батальйону 112-ї бригади територіальної оборони м. Києва ,стрільцем другої роти.
Опанував бойову зброю «гранатомет» якою успішно нищив російських окупантів .Також у ході бойових дій опанував використання різних видів зброї, проявив себе як вправний і досвідчений боєць, брав участь в бойових діях населених пунктів: Леб’яже, Пушкарне, Верхній Салтів Харківської області, Білогорівка Луганської області та Бахмут Донецької області.
Протягом служби Руслан завершив курси та здобув сертифікат інструктора за Бойовою армійською системою, пройшов навчання з тактичної медицини і отримав сертифікат з надання допомоги в умовах бойових дій.
У ніч, коли точилися запеклі бої, Руслан разом з побратимами штурмував позиції російських окупантів.
Під час виконання бойового завдання у селі Іванівське Бахмутського району Донецької області підрозділ мав зайняти нову позицію, яку напередодні відбили в окупантів. Ця позиція мала назву «Крим». Бій розпочався пізно в вечері.
У ході бою Руслан загинув, отримавши вогнепальне кульове наскрізне поранення голови.
За проявлену мужність і героїзм Руслан Пісковий був відзначений державними нагородами:
–Звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка» за особисту мужність і героїзм у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові.
–«Золотий хрест»– за проявлену мужність і успішне виконання бойовий завдань, від Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного.
–Орден «За мужність» ІІІ ступеня – За мужність і героїзм, виявлені під час виконання військового обов’язку в умовах ризику для життя.
– Почесною відзнакою «Пам’ятна медаль» командира батальйону 112-ї бригади 128 батальйону-за виконання військового обов’язку у захисті України.
Руслан Пісковий мав чітко визначені життєві пріоритети ,непохитну власну думку, неймовірну сміливість, жертовність і холодний розум.
Він був прикладом справжнього українця, патріота, побратима і друга .Справжній воїн, людина слова, зразок незламності та міцності духу.
“Руслан завжди був для нас гордістю і натхненням. Він умів бути справедливим і добрим,сильним і спокійним .Він жив чесно і пішов, захищаючи свою країну,своїх рідних і друзів. Для нас він завжди залишиться нашим сином,якого ми любимо понад усе,нашим героєм і янголом-охоронцем.”
«Коли не знаєш, чи вистачить сили- роби те, що вважаєш правильним. Сила приходить, коли ти вже на шляху.» Руслан Пісковий.
”БІЙЦЕМ СТАЮТЬ НА ПОЛІ БОЮ. ЛІДЕРОМ У ЗАЛІ. ЛЮДИНОЮ ЩОДНЯ”.
ВІДКРИВАЮ БАНКУ ПІДТРИМКИ.
Кошти з цієї банки спрямовуються:
-на допомогу нашим захисникам та захисницям.
-на реалізацію проєктів пам’яті: мурали, вистваки,футболки,освітні ініциативи, які розповідають про Героїв і їхню боротьбу.
